Кілька слів про духовне життя в Різдвяний піст

223608.p

Коли не так давно розпочався період Різдвяного посту, всі звичні для нас речі не змінилися – наші сім’ї, друзі, служіння, робота тощо. Але якесь незвичайне відчуття на душі з’являється, коли ми примушуємо себе до тілесного подвигу, хоча б зовсім невеличкого, за нашими силами, починаємо більше молитися, читати і просто розмірковувати про Бога. Ми готуємо себе до свята Різдва Христового – моменту, коли Спаситель приходить у наш світ, щоб дарувати нам Життя. Хочеться глибше замислитися над значенням цієї події та періоду передсвяткового посту.
«Діва днесь Присносущного народжує, і земля Неприступному приносить; Ангели з пастирями славословлять, волхви з зіркою подорожують, нас бо ради народилось немовля, предвічний Бог», – гласить кондак свята Різдва Христового. І в ньому є стільки радості, стільки повчального і так мало зрозумілого для нашого розуму, прив’язаного до матеріального світу… Заради нас – заради кожної людини – стається це чудо: народжується Сам Господь, приймає плоть людську, яку Сам і створив; починає жити в людській природі – але насправді людська природа через Нього починає жити; народжується від Діви – непорочної, чистої; народжується днесь – саме тепер – у нашому житті, у наших серцях, у Благодаті, яка від самого моменту Різдва і прийшла на землю. У передчутті цього свята ми, власне, і проводимо цей піст.
Звісно, для нас піст – це і період випробувань, адже диявол намагається не дати нашим душам возз’єднатися з Богом. Але тим краще ми відчуваємо цю благу мету. Дуже прикро чути, що для багатьох із нас піст залишається звичайною дієтою, навіть при тому, що сьогодні є так багато сказаного святими отцями та священиками з цього приводу. Святий Іоанн Кронштадтський говорить: «Багато хто з християн вважають гріхом щось робити в свято, наприклад, якусь потрібну роботу, але не вважають гріхом заздрити ближньому, ворогувати, мститися чи пиячити, співати непристойні пісні, проводити час в розсіяності, корисливій грі, читанні пустих книг, багатослів’ї чи сквернослів’ї. Або ж вважають гріхом з’їсти, навіть по немочі тілесній, у піст щось скоромне, але без докорів сумління зневажають ближнього, ображають та обманюють, віддаються нечистоті плоті. О лицемірство, лицемірство! О нерозуміння духа Христа, духа віри християнської! Чи не внутрішньої чистоти, чи не лагідності та смирення перш за все вимагає від нас Господь Бог наш? Чи не внутрішнє скло блюда потрібно чистити, щоб зовнішнє було чистим? Чи не на допомогу внутрішньому добру даний нам зовнішній піст? Навіщо ми викривляємо божественний порядок? О, давайте ненавидіти лицемірство і очищати себе від всякої скверни плоті та духу, звершуючи святиню в страху Божому».

Ще один момент, який часто змушує християн замислитись, – це новорічні святкування. Уже скоро вулиці знов засяють різнокольоровими вогниками, наповняться ярмарками, атракціонами та різними розвагами. І все це чудово, адже ці розваги створюють гарний настрій, радують дітей, а деколи й дорослих. Проте добре було б не втратити справжню, істинну радість, коли новорічні веселощі витісняють з нашого життя тишу й мовчання, необхідні нашій душі, а часом і переходять межу морально допустимого.
Згадаймо ще загальний настрій різдвяних свят в західному світі, показаний в багатьох літературних творах та кінострічках. Численні вогники, ялинки, пісні – а на цьому яскраво-романтичному фоні відбувається возз’єднання сімей, прощення давніх образ рідними; люди простягають одне одному руку допомоги, відвідують хворих, самотніх і немічних, щоб ніхто не почувався самотнім. То чи не належить і нам, православним, зробити добру справу, допомогти комусь – словом, ділом, матеріально чи морально, від щирого серця простити один одному – заради Спасителя, до «зустрічі» з Яким ми наразі готуємося? Це буває так важко, здається, що неможливо знайти компроміс, немає потреби чи виправдання для цього. Але потрібно це зробити заради Нього, і без Нього цього зробити не можемо. Ні, не під новорічні пісні в очікуванні чудес нехай звершується добро, наче в казці, але нехай воно випромінюється з наших сердець, що готуються до зустрічі з новонародженим Спасителем, – через труд, сльози і подвиг.
Згадаймо лиш, як ми готуємося зустріти новонароджене дитя, яке от-от має стати новим членом нашої сім’ї. Ми не лише купуємо для нього подарунки – усе найкраще, найкрасивіше, найбільш підходяще для нього, – але й змінюється весь наш ритм життя, звички, дії й пріоритети. То чи не так (хоча би) ми повинні були б зустріти Новонародженого Младенця Христа? Змінити своє життя, щоб впустити Його і жити з Ним – в гармонії та всеобіймаючій любові.

Я бажаю Вам провести передсвяткові дні посту в радості й молитві, приймаючи від Бога благодать аскетичного подвигу, прощення й творення діл любові. «Будьте сильні, і хай буде міцне ваше серце, усі, хто надію покладає на Господа!» (Пс. 30:25)

Ольга Бойко

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар