Підняти серце над миром…

Нині настав той час, коли за вікном весна, а в серці – весна духовна. Розпочався Великий піст – і Церква зодягнулася в якусь особливу тишу та відкрила нам двері до покаяння, роздумів, самоаналізу і возз’єднання з Богом.
Що значить цей час для кожного з нас, що називаємо себе християнами? Що відбувається в наших серцях? Для чого свята Православна Церква дає нам піст?

На перший погляд, цей час не повинен бути якимось особливим. Адже кожен наш день має бути наповнений молитвою, любов’ю та добрими ділами. Однак ми постійно виявляємося розсіяними, лінивими й неуважними, періодично збираючи духовні сили, скажімо, у підготовці до Причастя, ранкових і вечірніх молитвах та богослужіннях. Проте наші будні наповнені суєтою, житейськими проблемами і турботами, а тому наше життя не є постійним богоспілкуванням, перебуванням перед Лицем Божим, але, скоріше, певним механічним рухом, в якому час від часу ми знаходимо якесь незначне місце для Бога. Коли ми призупиняємось і аналізуємо своє життя, приходить розуміння того, що потрібно щось змінювати. І саме в час посту ми черпаємо величезний духовний ресурс для цього – через молитви та особливі богослужіння. Церква створює нам особливий настрій і ми, приймаючи його, намагаємося виправити себе.

Як говорить прп. Паїсій Святогорець у своєму труді «З болем та любов’ю про сучасну людину», люди, приходять до Церкви, щоб врятуватися із житейського моря. Вони бачать, що мирський корабель потопає і спішать на корабель Церкви, щоб врятуватися від духовної погибелі.
І справді, відчуваємо, наскільки мир нас обтяжує і поглинає, наскільки неприємними і важкими є, на перший погляд, звичайні буденні речі. Такими вони стають, бо, вимагаючи багато нашої уваги, вони забирають наше серце. Документації, розрахунки, гроші, купівля-продаж … так живе дуже багато людей, з ранку до вечора. І, хоча в цьому немає нічого, що би суперечило християнським цінностям, усе це обтяжує душу, зміщує акценти в пріоритетах, не залишаючи часу й сил на роздуми про вічне… Є й інша сторона нашого життя. Займаючись добрими справами, наприклад волонтерством, ми автоматично вважаємо себе добрими християнами, хоча Сам Христос не є метою, а єдність з Ним – способом нашого життя…
І так хочеться хоч на кілька днів залишити все десь осторонь і подумати: для чого і як, чим я живу? У яких стосунках я з ближнім і з Богом? Що від Бога мене відділяє? Чи готовий я зустріти воскреслого Христа?

І от саме тепер ми приходимо до храму, де немає шуму і суєтності, де нас чекає тиша, яка дозволяє нам хоч на якийсь час підняти серце над миром, стати вище від миру, хоч трошки – так, як це зробив митар Закхей – щоб хоч краєм ока побачити, хто такий Христос… І за ці духовні старання Господь і нас не залишить, а увійде в наш дім. Залишилося тільки відкрити Йому двері до серця – це так легко, але й непросто, коли ці двері зсередини підпирають важкі камені гордині, егоїзму, лінощів і недбальства.
Тепер ми беремо участь в особливих богослужіннях, які налаштовують нас на покаянний настрій і готують нас до Пасхи. І ми, неначе крок за кроком слідом за Господом намагаємося іти сорок днів посту, разом з ним підемо до гробниці Лазаря, де побачимо передвісток Його Воскресіння, разом з Христом увійдемо до Ієрусалиму, причастимося разом з апостолами на Тайній Вечері, підійдемо до підніжжя Голгофи і, побачивши, як раніше ми розбігалися в страху разом з учнями, зраджували Учителя разом з Іудою, розпинали Його разом з натовпом іудеїв, а тепер очистимося покаянням разом із благорозумним розбійником, приймемо скорботу разом з Пресвятою Богородицею та Апостолом Любові та до останнього часу будемо перебувати з Господом… І врешті, разом з мироносицями вже скоро ми будемо нести звістку про Воскресіння Христове!.. І це дуже важливо. Саме в кожному з цих кроків є глибокий смисл. Адже, мені здається, не пройшовши цей шлях разом з Господом, не пізнавши сутності Його земного служіння і страждань, які Він перетерпів за нас, навряд чи ми зуміємо пізнати радість слів «Христос воскрес!», відчути серцем сутність торжества і перемоги Життя. Без цього Пасхальна радість може перетворитися для нас на радість від красивих традицій і спільних святкувань, гарних кошиків, пасок, пісень і т. д.

Також не раз нам доводиться чути питання віддалених від церкви наших ближніх, наприклад «навіщо ти постиш?», «що таке піст?», «чи не достатньо тобі виконувати заповіді, навіщо не їсти м’яса?» та інші. Ці відповіді потрібно дати насамперед собі. Розповсюджена думка, що обмеження себе в їжі потрібне нам для того, щоб зміцнити свою духовну організацію, возвиситися над фізіологічними потребами, виховати свою силу волі. Здається, усе це правильно і добре, але, напевне, цього недостатньо. Для мене найкращим поясненням цього питання є думка протопресвітера Олександра Шмемана: «У кінцевому результаті піст полягає в одному: у тому, щоб відчувати голод, а це значить – досягти межі того життя в нас, яке цілком залежить від їжі; так, відчувши голод, відкрити в собі, що ця залежність не є останньою істиною про людину, що сам голод є, перш за все, духовним станом і що на останній глибині своїй він є бажанням насититися Богом».
Я бажаю кожному з нас у цей час Великого посту підняти своє серце над миром, щоб, звільнившись від суєтності й побутових потреб, дріб’язкових справ, образ і всякого гріха, відчути потребу в Бозі та стати на шлях богопізнання; щоб щохвилини перебувати у передчутті й радості Воскресіння Христового. Корисного духовно Вам посту!

Ольга Бойко

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар