Світе тихий…

1538929_682526978551515_1591724987914413993_n

«Світе тихий»… саме так ми зверталися до Того єдиного, Хто нам дарує світло і радість, заспокоює та кличе до Себе знеможених і обтяжених. Ці слова звучать серед піснеспівів вечірнього богослужіння і названі «світильничною подякою». І кожне слово цього піснеспіву глибокозмістовне, зворушливе й важливе. Осмислюючи його, ми ніби сповнюємося святим благоговінням, розмишляючи про іконімію нашого спасіння. Повчаємося воздавати подяку Богові повсякчас, оспівувати славу Пресвятої Трійці та невимовне таїнство прийняття плоті Сином Божим.

«Φως ιλαρον»«Свет радостный» – так перекладає це словосполучення Н. Нахімов, спираючись на грецьке слово «ιλαρον», що означає веселість, радість, приємність. У різних церковнослов’янських джерелах можемо зустріти й такий переклад як «Свет иже радованный нам»; однак загальноприйнятим є сполучення «Світе тихий». Латинський варіант перекладу – «clemens» – м’який, милостивий, тихий. Отже, бачимо, скільки смислових рівнів містить одне лише звертання «Світе тихий».Розмірковуючи над цими значеннями, пригадуємо, що, скажімо, в літературі 60-х років актуалізується концепт «великої тиші» на противагу урбанізованій реальності. І не лише в творчих особистостей було і є таке прагнення тиші. Наодинці з собою, з природою, з небом – людина розмишляє, споглядає, відчуває щось глибше, звільняється від щоденної суєти. Християнська душа в тиші насичується Богом у спогляданні, коли ніщо не заважає молитві і розмірковуванням, зосередженню на внутрішньому, духовному.
Але, напевно, кожен з нас помічав, що особлива тиша є в храмі – де перебуває Сам Христос Своїми Тілом і Кров’ю, де на нас дивляться святі з образів, горять свічі і тихо промовляються молитви. Згадаймо, скажімо, богослужіння Великої п’ятниці, коли ми пригадуємо святі Страждання Господні; коли ми нібито перебуваємо там, на Голгофі разом з Христом і болісно відчуваємо: це я розпинаю Його… і припадаємо до Нього в покаянні; коли все, окрім молитви, здається марним і суєтним.

Hram Kazanskoj Ikony Bozhiej materi v Irkutske foto

Hram Kazanskoj Ikony Bozhiej materi v Irkutske foto

Архимандрит Андрій (Конанос) дає нам таку пораду «Спробуй змінити себе. Стань трохи відлюдником, ісихастом. Це нічого, що ти живеш в місті, де шум і шалений ритм життя; живи хоч трохи так, ніби ти монах. Намагайся займатися собою, вирощуй свою душу, накопичуючи в ній спокій, тишу й щастя…»Але не тільки від шуму зовнішнього прагне абстрагуватися душа. Ми цілком розуміємо й відчуваємо, чому святі отці Церкви вчать нас мовчати. Так, наприклад, прп. Паїсій Святогорець говорить, що «смиренням і мовчанням ми перемагаємо в собі гнів», а ігумен Никон (Воробйов) пояснює це так: «Сам Господь мовчав, коли його звинувачували, не вступав в суперечку, а лише деколи – для користі тих, хто чув це, пояснював суть; якщо ж Його слів не сприймали, то відходив. І нам треба вчитися більше мовчати – як язиком, так і розумом».
Ієросхимонах Михаїл (Піткевич) дає настанову своєму духовному чаду, яка є дуже корисною і для кожного з нас: «Біжи від усіх, але люби всіх. Не заглиблюйся в чужі справи й не суди нікого – тоді буде мир у серці. А якщо знатимешся з багатьма – все винесуть із тебе, що встигнеш зібрати. Знайомства й розмови спустошують і розсіюють душу. Хтось має бути в тебе, з ким поділитися, адже без цього дуже важко, а деколи це необхідно. Але вибирати треба обережно, будучи впевненим в людині – не розумітимуть того, що цінне для тебе. Більше мовчи. Учися мовчанню». Думаю, всі хоч раз пересвідчувалися в істинності цих слів. Порівняймо нашу душу з морем. Коли ми ділимося сокровенним, або навіть просто постійно ведемо розмови на буденні житейські теми з людьми, що не є нам близькими, ми ніби розтрачуємо багатство з глибини цього моря. Або щось дістаємо з глибини, здійнявши бурю, або колихаємо поверхню, засмічуючи її дрібним непотребом, який, тим не менш, повільно осідає на дно.
Зберігаючи ж у серці мир і тишу, нам і справді набагато легше приходити до Господа, дякувати Йому за скорботу й радість. Бути мудрішими й спокійнішими; і – як ми повчаємося щодня з молитви святих Оптинських старців – «прямо і розумно обходитися з кожною людиною, нікого не соромлячи і не засмучуючи», а також «каятись, молитися, вірити, надіятись, терпіти, прощати і любити всіх». Пізнавати справжню, єдину, істинну радість Тихого Світла, яке наповнює Собою душу, наповнює смислом наше життя.

Ольга Бойко

m3WaE0fCNGk

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар