Тобі, Господи…

77

Кожне слово, яке ми чуємо в храмі, є надзвичайно важливим для нас. Вслухаймося, як дбайливо готує нас Церква до прийняття Тіла й Крові Христових, якими молитвами готує нас до Великого посту, під час якого мудро наставляє нас, як нам прийняти торжество воскресіння Христового.
Звернімо увагу на слова, які ми постійно чуємо, коли дякон виголошує єктенію: «…все життя наше Христу Богові віддамо. – Тобі, Господи». Слова дуже прості й зрозумілі. Тобі, Господи, віддаю своє життя: ходжу до храму, роблю добрі справи і молюся. Хіба ж ні? Замислимося, чи є ми в цьому чесними із собою і, найголовніше – з Богом. Пригадаймо й розміркуймо, як вчать нас святі отці Церкви цьому та чи слідуємо ми їхнім мудрим наставленням.
Коли нам доводиться переносити якісь скорботи й печалі, хвороби, виправити несприятливу ситуацію нам не вдається, часом нас огортає відчай. Ми можемо когось винуватити в тому, що відбувається. Стаємо дріб’язковими, марно докладаємо зусилля, щоб все вирішити, виснажуємося й фізично, й духовно. Але все змінюється, коли ми говоримо: «Не можу нічого я робити самостійно, допоможи мені, Боже. Цю ситуацію довіряю тобі, Господи, нехай буде по волі Твоїй!»
1392102291_pokayanie
А що переживаємо ми, коли в небезпеці ті, кого ми любимо! За власним бажанням чи за збігом обставин, загрожує щось їхній душі чи тілу, наші серця тривожаться за возлюблених нами батьків, дітей, чоловіків і дружин, друзів. Рятує їх милість Божа і наша молитва. Тоді ми взиваємо: «В небезпеці життя ближнього мого. З усіх сил стараюся допомогти йому. На Твій мудрий промисел, Боже, покладаю я долю його, турботу про нього розділяю з Тобою і віддаю Тобі, Господи».
Минає час і вони відходять у вічність. Ми сумуємо за ними і плачемо. Болісно відчуваємо розлуку. Перед тим ми так впевнено розмишляли про вічне життя, а в момент опинилися на якійсь екзистенційній межі, не знаючи, що таїться за нею. Але не втрачаємо зв’язок із ними через любов і молитву, промовляючи: «Закінчилося моє земне служіння йому. Віддаю його Тобі, Господи, упокой душу його з великої милості Твоєї і по множеству щедрот Твоїх».
Часом нам Господь подає милість бути гнаними й неприйнятими за ім’я Його. Нас не розуміють близькі, осуджують знайомі, багато хто насміхається, бачачи наші цінності й мету життя. Називають нас божевільними, фанатиками й неправдомовцями. Через це ми позбавляємося багатьох житейських благ (а точніше, звільняємося від залежності від них). Тоді кажемо: «Цю жертву приношу Тобі, Господи. Допоможи мені, коли знесилююся і падаю, навчи мене творити волю Твою і не відступити від заповідей Твоїх».
p_I55pfNhbo
Усе змінюється. Щось перестає бути важливим. Щось забувається. Скорботи й тривоги змінюються радістю, якою щедро обдаровує нас Господь. І ми нарешті помічаємо й цінуємо своє щастя. На жаль, ми деколи забуваємо сказати: «Дякую Тобі, Господи, за духовні й житейські блага, якими Ти мене обдаровуєш! Коли мені було важко, я не помічав того, як Ти благодієш нам. Прости мені грішному…»
А скоро пройде й час нашого тимчасового земного життя. Настане той момент, коли нам доведеться дати відповідь перед праведним Суддею. Так, митрополит Антоній Сурозький відзначає, що Страшний суд є страшним не тому, що за наші гріхи Господь «призначить» нам перебування в пеклі, а тому, що це буде момент, коли ми віч-на-віч зустрінемося із нашим Творцем, який безмежно любить нас, але, даючи звіт за пройдений життєвий шлях, відповімо Йому байдужістю… І тоді настане час сказати: «своє грішне життя й нікчемні вчинки представляю на праведний суд Тобі, Господи, нехай буде воля Твоя, суди мене в істині Твоїй, але уповаю на Твою безмежну милість…»
Віддамо все наше життя Богові – кожну мить, кожну ситуацію, кожен свій крок. Поки є час на те, щоб хоч на крихту воздати Йому за Його щедрість…
Ольга Бойко
monahMolitva

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар