Христос воскрес!

68

Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав.
І тим, що в гробах, життя дарував.

Подібно до того, як мандрівник, вирушаючи в дорогу, знає мету своєї подорожі, ми вступали у Великий Піст, думаючи про Пасху та готуючи себе до цієї великої події. Здавалося б, Воскресіння Христове відбулося понад дві тисячі років тому і нинішні святкування є лише згадкою про цю важливу для всього людства подію, але щороку свято Пасхи наповняє наші душі якимось особливим теплом, якоюсь винятковою радістю. І радість цю неможливо з чимось порівняти та, напевне, навіть описати словами.

Деколи навіть хочеться піднятися на висоту та побачити, як у святкову Пасхальну ніч земля наповнюється світлом, що ллється із храмів та випромінюється від запалених свічок; як нічну тишу розривають радісні піснеспіви та виголоси «Христос воскрес! – Воістину воскрес!», як безмежна кількість людей ідуть до храмів та повертаються до своїх домівок, несучи Благодатний вогонь у лампадах та благодать Любові у серцях.

Звісно, це все емоції, частково викликані зовнішніми обставинами: словами, піснями, облаченнями, обстановкою в храмі та навколишніми подіями. Але. У цю ніч у наших серцях є не лише якесь нове і хвилююче відчуття. У цю ніч з’являється нове (яке кожного року доповнюється пережитим досвідом і набутими знаннями, новими досягненнями в особистому подвигу посту) усвідомлення сенсу нашого життя. У цю ніч ми якось по-особливому приступаємо до Святих Таїнств. У час посту, дивлячись на розп’яття Христове, осмислюючи великопісні богослужіння та молитви, ми по-особливому відчували свою гріховність, віддаленість від Бога, по-особливому відчували, як нашими тяжкими провинами ми розпинаємо Його, свого Божественного Учителя… А в Пасхальну ніч незрівнянна радість покриває наш сум і жаль. Біль і відчай через гріх перетворюються в світле відчуття торжества над гріхом і смертю, знищеними Христом. Чуємо в Огласительному Слові свт. Іоанна Зололоустого: «Ніхто нехай не оплакує гріхів: прощення бо засяяло із гробу! Ніхто нехай не убоїться смерті, визволила бо нас Спасова смерть; схоплений нею – Він подолав її. … Де твоє, смерте, жало? Де твоя, пекло, перемога? Воскрес Христос – і ти повалене! Воскрес Христос – і пали демони! Воскрес Христос – і радіють ангели! Воскрес Христос – і життя триває! Воскрес Христос – і немає жодного мертвого в гробі!».
І ми радіємо, бо немає гріха. Радіємо, бо немає смерті. Радіємо, бо сьогодні святкуємо свято, в якому сенс і весь зміст нашої віри і життя. Радіємо, бо Воскреслий Христос знищив рукописання наших помилок, провин, злодіянь. Радіємо, відкриваючи свої серця всепереможному і величному Богові і, як діти Божі, приступаємо до Нього. Зовсім недавно, як блудний син, ми сумували, що пішли з Отчого дому і просили Батька відкрити нам Отчі обійми і простити – і от сьогодні ми, торжествуючи, вступаємо в Отчий дім і біжимо в Отчі обійми.
Сьогодні ми вітаємо наших ближніх, говорячи: «Христос воскрес!», ніби сповіщаючи цю радість, засвідчуючи її актуальність, важливість і життєвість у наш час.

Замислюємось над значенням цих слів, над смислом воскресіння. Звісно ж, ми не можемо осягнути феномен воскресіння нашим матеріальним, земним розумом та інтелектуальними можливостями. Перемогти смерть зміг тільки Бог і ми стаємо причасниками Його перемоги над смертю. Більшість духовних практик визнають смерть переходом в інший світ, у потойбічне життя, початком чогось нового, невідомого. Але ми, християни, осмислюємо це поняття глибше та принципово інакше. Христос говорив не просто про безсмертя душі (на відміну від смертного тіла), Він говорив про воскресіння померлих. Згадаймо, як плакав Христос біля гробу Свого друга Лазаря, що помер. Протопресвітер Олександр Шмеман відзначає, що «тут відбувається свого роду революція всередині релігії, всередині споконвічного підходу людини до смерті … До цього моменту суть релігії і філософії полягала в тому, щоб примирити людину з думкою про смерть, зробити смерть, можливо, навіть бажаною. Смерть як звільнення з темниці тіла, смерть як визволення від страждань, смерть як відхід від цього мінливого, земного, суєтного, злого світу, смерть я початок вічності – це, власне, є сума релігійних та філософських учень до Христа та поза Христом – у стародавніх релігіях, буддизмі і т. д. Але Христос плаче біля гробу і тим самим виявляє Своє невдоволення смертю, Свою відмову прийняти її чи змиритися з нею. Раптом смерть перестає бути чимось природнім, стає чимось протиприроднім і непотрібним, страшним та потворним, вважається ворогом: «Останній же ворог погублений буде – смерть». (тут і далі цитовано: Прот. Олександр Шмеман «Про християнське розуміння смерті».) Згадаймо, що смерть увійшла в наше життя з гріхом, який нині знищений Господом. «Бог смерті не створив. Її ввела людина, що захотіла вільного життя тільки для себе, відірвавши його від джерела і цілі життя – від Бога. Тому смерть стала верховним законом життя: смерть як розлука, смерть як тимчасовість, перехідність усього на землі. Щоб утішити себе, людина створила мрію про інший світ, де немає смерті, тим самим підпорядкувавши цей світ смерті остаточно. І, якщо тільки зрозуміти християнське вчення про смерть як плід зміни самою людиною сутності життя, можна почути нове християнське благовістя – про руйнування смерті воскресінням».

І сьогодні ми по-особливому осмислюємо, розуміємо не просто різницю між життям у матерії і після смерті, але відчуваємо благовістя Воскресіння. Сьогодні і духовними, і тілесними очима ми споглядаємо радість, торжество Життя. Ми вітаємо одне одного словами «Христос воскрес!», і щоразу душа неначе підноситься над миром і суєтним, смертним світом, чуючи цю звістку. «Як звучать ці слова! Як торжественно і радісно, як обіцянка, як бачення майбутнього, падають вони пізно вночі у Велику П’ятницю, коли вже крізь морок і печаль гроба, хреста, плащаниці починає розгоратися світло прийдешньої Пасхи. І найдревніше християнське сповідування віри, так званий апостольський символ, так просто і стверджує: «Вірую у воскресіння тіла». … Християнство говорить про відновлення життя як спілкування, говорить про тіло духовне, яке ми самі для себе створюємо за життя – любов’ю, інтересом, спілкуванням; говорить не про вічність матерії, але про її майбутнє одухотворення, що цілком стане тілесним – а це значить життям і любов’ю людини; про світ, що цілковито стане причастям Життя. … У цьому смисл Пасхи, у цьому сила і радість християнства. «Поглинута смерть перемогою» (1 Кор. 15:54).
У цю святкову ніч, радіючи і торжествуючи, і ми стаємо причасниками Життя. Воістину Христос воскрес!
Ольга Бойко

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар