Чи водити дітей до недільної школи?

Iisus-and-child

Ми живемо в певний історичний момент.
Часи були різні, але нам дісталися ті, в які церква і держава проголосили себе незалежними одна від одної. Офіційно ми живемо в світській державі та притримуємося світських пріоритетів.
З огляду на це сформувалось і ставлення до загальноосвітньої школи, як до вищої, порівняно із недільною. Чи водити дітей до державної школи у нас питання не виникає – звичайно, само собою! Дитині необхідна освіта! А от питання, чи водити дитину в недільну школу, у нас, християн, стоїть під сумнівом…

Зрозуміло, що жити в державі і бути вільними від держави неможливо. Та й ніхто не закликає! Навпаки, ставлення до державної освіти сьогодні є зразковим. І якщо пригадати, як при князеві Володимирі Великому до школи дітей віддавали з плачем, наче на смерть, а потім віками пізніше освіта вже являлась недосяжною прерогативою вищої знаті, то усвідомлення незаперечності навчання в школах на сьогодні можна вважати великим еволюційним здобутком.
Але замислимось над самою суттю слова «освіта». Освіта – це очевидно не сума знань, а дія таємничого СВІТЛА в наших душах. «Світлою» ми називаємо не просто грамотну людину з науковим рівнем знаннь – світлою людину робить висока мораль.
Тому природним було зародження освіти – саме при церквах. Не випадково в ті благословенні часи держави із варварських поступово перетворювались на цивілізовані, бо тоді розуміли природу цього СВІТЛА, яке і є джерелом всіх знань.

І от тепер, відділивши церкву від держави, ми розкололи цілісність; як результат – неминуче втрачена мета навчання. Факт залишається фактом: діти не люблять вчитися, тому що не розуміють навіщо. Хоча дізнаватись про щось нове, це ж так цікаво! (Ейнштейн казав, що йому завжди хотілося знати думки Божі; біолог Карл Лінней зізнавався, що він бачив, як повз нього пройшов Сам Господь, він бачив Його у Його творіннях; хімік Луї Пастер молився у своїй лабораторії – всі вони відчували нерозривний логічний з`язок між світом, який вивчали, і його Творцем).

Тому задача недільної школи в цьому сенсі – якраз «повернути» дітей в загальноосвітні школи, повернути їм цікавіть, допитливість; розгорнути перед ними картину Божого світу і його законів, показати математичну точність, мудрість і красу світу, щоб захоплення викликало в них бажання осягнути могутній Розум, Який стоїть за ним.

Тоді і вчитися бажання з`явиться.


У ставлення до недільної школи є три важливих аспекти:

1) По-перше: заставляти чи не заставляти? Проведемо аналогію: якщо не заставляти вчитися дітей у загальноосвітній школі, то за одне покоління ми із цивілізованих знову перетворимося на дикунів (просто ми добре розуміємо наслідки і не допускаємо культурної катастрофи).

Заявляючи «нехай діти самі вирішують, чи ходити їм до школи», батьки перекладають свою відповідальність на дітей. Вирішення таких доленосних питань дітям ще не під силу. Дивитися в майбутнє і робити над собою зусилля можуть тільки свідомі люди, а у дітей свідомість прокльовується здебільшого в тому віці, коли вони вже отримали освіту (і до того ж, в наслідок того, що вони її отримали).

На те Господь і доручив нам, батькам, дітей, щоб поки вони ще несвідомі, ми були їхньою свідомістю.

2) Другий момент: треба добре розуміти, що ми, батьки, для наших дітей – апостоли. Ми для них – авторитет, особливо поки вони ще маленькі. Наша місія – привести їх до Бога. Привести та поставити їх на цей шлях можуть тільки батьки і ніхто інший, далі вже йти по ньому допоможе недільна школа.

Чи можемо ми уявити собі апостолів, які сидять і чекають, поки до них язичники самі прийдуть навертатися до Бога? Як вони діяли? Невтомно закликали! Не тягли на аркані, не погрожували, не карали, але – переконували, запевняли, пояснювали. Робили все, щоб врятувати чужих для них людей.

А що робимо ми для своїх найріднісіньких? Кажемо: «Ну не хочеш, то й не треба…» Уявімо, щоб так казали апостоли: «Ну не хочете, то й гиньте собі». Адже це не питання освіти чи культури, це – питання СПАСІННЯ, питання життя і смерті. Ми забуваємо про головне: Христос загинув заради спасіння наших дітей. А нам воно здається не надто важливим…

3) І третій важливий момент, який ми обходимо увагою: якщо ми зволікаємо, то ворог людський – ні. Він не перебирає методами і не втомлюється. Світ ловить наших дітей і так міцно тримає, що чим далі, тим складніше буде відвоювати їхні душі. Саме «відвоювати», тому що іде невидима війна. Нам би також це добре пам`ятати і не розслаблятися…

Отже, ніхто не агітує вас примушувати дітей ходити до недільної школи. Будь-які форми насилля противні християнству. До Бога силоміць не затягнеш. І оскільки Господь справді понад усе цінує вільне до Нього прагнення, то ось перед нами і стоїть НАДЗАДАЧА, яку нам без вас, дорогі батьки, не вирішити – відкрити перед дітьми Небо, яке саме їх буде вабити своєю висотою…

Тут роботи багато, кажемо вам відверто, але немає нічого, більш цікавого. І важливого.

Тому, скоріше б ці будні вже минули, щоб нарешті побігти до недільної школи!.. Торкнутися Христа…

Наталія Ващенко,
Керівник недільних шкіл при Синодальному Управлінні у справах молоді УПЦ КП

Статтю додано з покликанням на сайт Недільної школи “Чадо-Боже”

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар