Історія Храму

Перші християнські православні храми на території Миколаєва, зявлялися в глибокій давності. Відомий російський історик Андрій Майєр в своїй книзі “Естественое и землемерное описание Екатеринославского наместничества и Очаковского края”, писав “… в 1233 и 1236 годах мунгальские татары под предводительством разных сыновей Чингиз Хана, наводнили все нынешнее Екатеринославское наместничество и Очаковскую землю, розорили славный Девичий монастырь в Витовке над Бугом” (с.85).

Вітовка (Богоявленськ) – тепер Корабельний район Миколаївської області. Назва населеного пункту, походить від імені литовського князя Вітовта, який під час походів протів татар на прикінці XIV століття, побудував тут підкріплення і організував митницю, для торгівлі з ним.

В 1790 році в селі Богоявленську (колишній Вітовці), з проекту архітектора В.Старова, була побудована перша православна церква, яка згоріла. Жителі Богоявленська у 1886 році, звернулися з проханням до воєнного губернатора Миколаєва, адмірала А.А.Пещурова, дозволити розібрати в Богоявленську старі солдатські казарми, залишки воєнного шпиталю, і використати камінь на будівництво нової церкви на кошти прихожан. Такий дозвіл було отримано. На тому місці де зараз знаходиться аварійне приміщення, колишньої середньої школи №47, було побудовано і в 1887 році, було освячено Свято-Духівський храм. Це був найвеличніший храм в Херсонській губернії.

Загальна площа храму становила приблизно 500кв.м. Вона мала 24 купола, висота дзвіниці, без хреста, дорівнювала 67 метрам.(фото на головні сторінці).

Церква мала три престоли: Святої Тройці, Святителя Миколая Угодника, і Покров Пресвятої Богородиці. В центральному приміщенні стояли шість фундаментних колон. На фотографії чітко вказаний рік будівництва храму, та надпис на арці: (Господу Богу від Його дарів). Церква була побудована від отриманих коштів з продажу зерна(дарів Господніх). Вага великого дзвону встановленого в нижній дзвіниці, становила: 305 пудів, 30 фунтів. В верхній дзвіниці було встановлено шість дзвонів.

Церкви в Миколаївській області закривалися, з 1925 року.

Богоявленська Свято – Духівська святиня, продовжувала богослужіння до березня місяця 1944 року. З розповідей місцевих жителів, далося з’ясувати, що під час війни, на самому верху церковної дзвіниці, знаходився пункт спостереження моряків берегової охорони. При сонячній погоді, можна було побачити краї Херсонщини та Очакова.

Зі свідчень очевидців, 19 березня 1944 року між 9-10 годиною вечора, фашисти перед своїм відступленням, підірвали храм, який був архітектурною пам’яткою XIX-століття.

Пройшло понад 60 років, з моменту варварського знищення православного храму в Корабельному районі. Число віруючих і бажаючих, почитати православ’я і духовну культуру, швидко зростає. На даний момент, з 1999 року, діє Православний храм Святого Духа, Української Православної Церкви Київського Патріархату. Де вірні на чолі зі своїм настоятелем та з Божого благословення, знайшли сили для відродження храму. Щоправда не в його первинній архітектурі.
,Джерело:
Д.И. Заковоротний “Храмы Николаева” – 2001р.
газета “ Вечерний Николаев” – 28(23).01.98. р.

 

ХРАМ СВЯТОГО ДУХА СЬОГОДНІ

Із ХІХ століття у Богоявленську, що тепер територіально належить до м. Миколаєва, височіла одна з найвеличніших церков Херсонської губернії – храм Святого Духа. Зруйнована у часи Другої Світової війни, церква нині поступилася місцем школі, але згодом була відбудована новим настоятелем. Сьогодні влада міста відмовляється навіть надати в оренду землю для відбудови автентичної святині київського патріархату, яка віддавна належала церковній громаді.

Влітку, а саме на свято Петра і Павла, 1999-го року біля напівзруйнованого приміщення старої школи жителі міста Миколаєва почули молитовні співи українською мовою. Це був перший молебень біля храму Святого Духа, зруйнованого у 1944 році. У скорому часі відновлює святиню новий настоятель церкви протоієрей Василій, який і оповідає нам історію храму. А історія, власне, починається із 1886-го року, коли було отримано дозвіл на будівництво і через рік освячено головний престол храму в ім’я Святого Духа. Це був один із найбільших храмів Херсонської губернії: 500 км2 складала площа забудови, висота дзвінниці сягала 67 метрів, а сама церква знаходилася під покровом 24-х куполів. У березні 1944-го року, коли німецькі війська звільняли Богоявленськ, храм було зірвано. Богослужіння було перервано на 55 років. Про те, як відновилися молитви тут, розповідає протоієрей Василій.

– Наша молитва – то був молебень біля дерева, яке дотепер ще стоїть біля храму. Звичайно, були погрози як зі сторони комуністичної партії, адже пам’ятник Леніна знаходиться на цій території, так і зі сторони нашого «старшого брата» – московського патріархату, що нас розженуть, бо ми не маємо права молитися тут. Але помалу, та все ж великими силами та молитвою громади, ми почали будувати храм у приміщенні, де була майстерня старої школи, оскільки на автентичному місці не можна було відбудовувати церкву з технічних причин. Першими увійшли до храму ми з чотирма прихожанками і своїми руками почали обладнувати старе приміщення, яке на той час було також практично зруйноване усередині. Згодом вдалося поставити невеличкий іконостас, нанести штукатурку на стіни, зробити стелю та перенести вхід на західну сторону, як це і повинно бути.  Молитвами і проханнями громади нам дали на той час в оренду це приміщення, де ми і дотепер маємо змогу молитися, та навколишню територію.

– Чому зараз Вам відмовляють в оренді земель для відбудови церкви?

– Ми знаємо, що ми маємо ті важелі правди, яка дозволяє дати нам ці землі. Але, на жаль, часто наше становище залежить від політичної ситуації. Адже це впливає як на стан наших жертводавців, які сьогодні є, і вони хочуть і можуть допомагати церкві, однак цей стан, відповідно, будь-якої хвилини може змінитися. Так політика і впливає, власне, на рішення передати нам цю територію. Ми неодноразово зверталися до міськради із проханням взяти землі в оренду та, за можливістю, купити їх. Однак сьогодні нам не дозволяють користуватися навіть прилеглими територіями, адже тут повинні будувати школу нового типу, а нам лишили лише по декілька метрів довкруги. В дійсності, чому б і не дати ці землі громаді? Але чиновники не прислуховуються до свого серця… Нам не дозволяють перенести пам’ятник за рахунок коштів наших жертводавців, хоча навіть комуністична партія дала на це дозвіл. Ми молимося і сподіваємося на порозуміння, закликаємо до слідування мудрості: «Блаженний муж, який здобув мудрість, і людина, яка придбала розум, тому що надбання ії краще за надбання срібла, і прибутку від нього більше, ніж від золота» – пояснює настоятель, цитуючи Соломонові слова у зверненні до міського голови.

Насправді ж сьогодні приміщення старої школи, яку побудували на місці зірваної церкви, зруйноване, але нову школу не будують. Не зважаючи на ці та інші труднощі, у храмі, якому усе ж надається певна територія, сьогодні здійснюються всі таїнства та виконуються треби, діє недільна школа, де діти духовно збагачують не лише себе, а й організовують благодійні дитячі святкові заходи в будинках пристарілих. На свята площа біля храму заповнена людьми, які ідуть молитися Богові до своєї церкви, своєю рідною мовою. Отець Василій не втрачає віри у те, що для цього будуть кращі умови, коли Бог дасть таку можливість:

– Звичайно, таку ж саму церкву відбудувати зараз неможливо. Але й інші технології можуть дати такий самий зовнішній вигляд. Ми сподіваємось, що спільною молитвою, зусиллями прихожан і жертводавців ми таки зможемо відновити автентичний храмовий комплекс. А проблема, яку ми маємо зараз, – не лише наша. Це проблема усього київського патріархату та української церкви. Тому із вірою в Бога та слідуючи законам, ми чекаємо відповідного часу та святої волі Божої.

Продовжують щиру молитву і всі парафіяни храму Святого Духа. Молитву за свою обитель, за церкву, за мир і мудрість усіх людей…